Мій ранок почався із думки про тебе.
Ти зараз десь там, де страждання фізичні,
Де сил в наших душах неміряних треба,
Щоб знову пройти перевали критичні.
А прірви недуг усе глибше й стрімкіше
І поглядом страшно дивитися в пекло
В прогнози не віриться, ночі чорніші,
Та серце в тривозі за тебе затерпле.
Єдина моя! Та невже оце Небо
Яке колись щедро тебе дарувало,
Тебе не помилує?!
Боже! Не треба!
Не треба, щоб жінка кохана страждала!
Помилуй її! Вже молю, як умію!..
Не бачив початку минулої ночі,
А вже над деревами небо ясніє
І скоро проміння пролиється в очі.
Що день принесе? У світ двері відкрию,
Дзвінком телефонним тебе потривожу,
Щоб дати у серце промінчик надії,
Скажу, що люблю, що без тебе не зможу.
Скажу, що я кращих за тебе не знаю,
Скажу, що у серці моєму не в’янеш,
Скажу, що хай роки над нами минають
Та я завжди той, про якого ти знаєш.
Не буду я бачити твого обличчя
Та шостим чуттям крізь всі віддалі взнаю,
Що очі зволожаться радості блиском
І вдячності сльози на віях засяють.
Мій ранок почався із думки про тебе.
До вечора ще інші теми назріють.
Я буду робити по хаті що треба
Та в серці плекати на краще надію.
п'ятниця, 21 липня 2017 р.
