Коли я говорю з тобою
Або торкаюся рукою
Чи відчуваю жар долонь,
Що обпікають як вогонь,
Я потрапляю у безодню…
Я відчуваю лиш тебе
І, розуміючи себе,
Я віддаюся силам долі
Що витягли мене з неволі
І показали світ життя…
Можливо, хаос почуття
Колись мине і все затихне…
Або захватить назавжди
І віднесе мене туди
Де вже не буде ниток горя,
Де вільний вітер є і воля,
Що надихають до життя…
Ніхто не знає, що судилось,
Але кохання народилось
І ось чомусь з’явився ти.
Можливо, в путах самоти
Я так просила краплі щастя,
Що доля зглянулась з небес
І десь в душі моїй воскрес
Надії вогник на майбутнє.
Прости, для мене незабутнє
І так жадане щастя те…
Я намагалась вбити все,
Що було зв’язане з тобою.
Занурюючись з головою
У дні і місяці життя…
Не знищилися почуття
А лише кров душі кипіла…
Скажи, де є такая сила,
Що виліковує серця?
Чому живуть ці почуття?
І що надалі з нами буде?
