Надворі день. Сліпуче сонце.
А я пишу тобі про ніч,
Летку, як сакура японців,
Рясну і повну протиріч…
Ось річка боком темним треться,
Об ноги верб, об тіло трав,
В ній небо зорями сміється,
Час, накупавшись, іншим став.
Ось степ, мов маріанський жолоб,
У нескінченній глибині,
Тримає в жменях хліб до столу
І крихти приміських огнів.
А десь вгорі жар-птиця хоче,
Склювати, як зерно, зірки…
Мені ж не вистачає ночі,
Очей і уст, тепла руки.
Ти в інших часових широтах,
Тут-день, а ти десь там, де ніч,
Десь там, де скайпова дрімота,
Спинилась в контурах облич.
Ти спиш. Всміхаються уста:
То зорі падають з листа,
І набувають сенсу звуки,
І тане, тоне час розлуки.
