Затримавши подих останній,
Згадаєш що вмів ти літати
Цей спогад такий ніби давній
Що важко його пам’ятати
Ми зрізаємо крила повільно
Так любо життя віддавати́…
І ставимо шрами довільно
Щоб погляд чужий упіймати
Світ в’яже простий нам рецепт
«Бери лезо тупим лиш кінцем»
Його видасть тобі фармацевт
Обезболююче в складі з свинцем
Відчувати весь біль довго-довго
Усміхатися в зграю і жити
Хоч в душі вже не має нічого
Так стараєшся щось полюбити
І біжиш ти на світло в тунелі
Думаєш там ідея й спасення
Хтось ліхтариком світить зі стелі
Розважаючись так для натхнення
Це типові всі будні мільярдів
Їхній страх полонив кожен крок
Хоч на небі за сотню лиш ярдів
Всі сузір’я яскравих зірок
