О скільки днів в нас пробіга дарма,
Прожитих марно сірих і німих.
Промчить, як мить і спомину нема,
Й не буде нам згадати, що про них.
Ми летимо щодня у суєті,
Про найрідніших часто забуваєм,
Ми біжимо по матінці землі,
І тих хто поряд назавжди втрачаєм…
Здавалось справи без яких ніяк,
Та відкладали зустрічі на завтра,
А згодом розумієш… все не так,
І справи ті цього всього не варті!
Бо те що втрачене не повернуть,
Ні погляду, ні усмішки, ні слова.
Не допоможуть сльози вже і лють,
Окута душу темінь полинова.
Багато днів, що прожили дарма,
Але чомусь запізнє розуміння.
Дні пролетять і сліду їх нема,
Лише гірке і болісне прозріння…