Вона втікала потай в те місце, де жив лише спокій.
Щоразу складала речі в валізу, ніби прожиті роки.
Лягала спати майже над ранок, і пилa із світла соки.
Її шукали серед русалок та пошук був надто широкий.
Вона обирає рожеві хмари й ніколи не дивиться в боки.
Її спинити то марна справа, бо ціль її надто висока,
Зламати можна замки і замок, і дати ліктем в око.
Але прийде новий світанок розлиє свіже мокко.
Нікого в світі вона не кидала, але була одинока.
Не мала віри і сили не мала, хоч тінь її рівна й глибока.
Вона ходила струнко як лама, робила маленькі кроки.
Сідала в центрі старого вігвама – ловила вайфай і пророка.
