Згадка без жалю то в холод то в жар кидає,
Душа як провидця віщує недобру вість.
Очі сміються а серце давно вже ридає,
А руки мої обнімають самотність.
Твоїм голосом тихо шепче листя зелене,
В самоті марю тим що між нами було.
Очі закрию, ти хилишся ніжно до мене,
Губ твоїх я відчуваю тепло.
Уява як скульптор ліпить плечі твої і груди,
Так виходить що пам'ять сильніша за час.
Я ніколи тебе, я ніколи тебе не забуду,
Я ще досі танцюю останній з тобою наш вальс.
Може в споминах цих моя доля мені дорікає,
Все життя я ночами і сплю і не сплю.
Підсвідомо здається, що десь там недалеко чекає,
Та, яку все життя і кохаю й люблю.
Дивне місячне світло все довкіл заливає,
Наче дивна істота я до тебе стежками іду.
Йду шукати тебе, хоч наперед напевне вже знаю,
Що ніколи уже, що ніколи уже не знайду.
Хтось зустріне мене, обійде, не подасть навіть виду,
Розумію його, береженого бог береже.
Знаю я що подібний тепер на сновиду,
Та нічого з собою не можу зробити уже.
Йду шукати тебе і купаюся в місячнім сяйві,
Місяць сварить із неба, накликає на мене біду.
Знаю добре, мої намагання всі зайві,
Я ніколи уже, я ніколи тебе не знайду.
1997р
