Ну ось і Осінь знову повернулась,
Похолодало в нас і задощило.
В тумани сірі місто загорнулось,
Брунасте листя все довкола вкрило.
Знов Осінь. Холод, змерзла і душа.
Чому підкралась? Тішишся собою?
Пишу тобі я, Осене, вірша,
Хоча й не друзі зовсім ми з тобою.
Та що поробиш? Де тебе подіть?
Заходь вже як прийшла. Налити чаю?
З тобою вдвох нам до зими сидіть,
Вірша нового хочеш почитаю?
Чому ж ти плачеш? Ну не ображайсь!
Візьми хустинку, витри мокрі очі.
Моїм словам не дуже переймайсь,
Тебе чекаю справді, неохоче.
Та не в тобі причина тут повір.
Я не люблю твій холод і тумани,
Як вітер рветься наче хижий звір,
Як у саду вмирають квіти мами.
Але як злотом світяться сади,
І промінь сонця грає в жовтім листі,
Яка ж красуня пані Осінь ти!
У горобиновому гарному намисті.
Ну от всміхнулась сонечком мені!
Ми може ще й подружимось з тобою!
Ти подаруй погожі світлі дні,
І не укутуй серденька журбою.
