Прошу, ти дозволь, хоч думать про тебе,
Якщо це не є великим гріхом.
Один лиш Всевишній знає на небі
Пам"ять не можна замкнути замком.
Я буду до скону в серці носити
Спогади світлі, що звуться життям
Більше ніколи...Ти чуєш? Нікому
Нізащо у світі їх не віддам!
Лиш з тобою удвох ми знали той код
До скриньки земної любові,
Яку із небес посилає Господь,
Бо з долею він завжди у змові.
Тихо до нас підкрадалась вже осінь
Скроні ледь-ледь припорошував сніг
Наша зав"язь, мов той вузлик трималась,
Її б ніхто розв"язати не зміг.
На жаль, є якась найвища у світі
Сила, яку ще ніхто не здолав
Ми мусим її покірно приймати
Той написаний нам зверху устав.
миритися потрібно з усім, і ми всі, якщо маємо здоровий глузд, так і робимо.
ніщо в світі не триває вічно, ні наша радість, ні наше життя, ні сум, чи горе. живим потрібно жити, і кожен день віддавати новому - і пам"ятати. але жити не оглядаючись назад весь останній час, а дивлячись в наступний. і вдячно його, прийдешнє, приймати, аби воно було, аби були ми
Ніна-Марія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Все розумію, пане Касьяне, ще і як розумію!Але, мабуть, потрібен час, а його пройшло так мало. Треба серце гартувати, як сталь, щоб вижити. Дякую Вам за розуміння і такий корисний коментар
але ж і нам дана і воля, і право, і навіть примус і устави писати, і долі творити. ми ж бо - не просто виконавці і сліпі послушники чужих задумів, ми - рівні були колись і в розмові, і в виконанні своїхбажань. а найголовніше - нам було подаровано право на щастя.
певно, і ви маєте його мати (перепрошую за тавтологію)
Ніна-Марія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна Вам, пане Касьяне, за небайдужість. Повністью згодна з Вами. Звичайна вдячна Богу за щастя, з яким жила сорок років.Та змиритись з тим, коли Він його забирає-це дуже тяжко.