А воно, як згадаєш, то так і хочеться впасти на підлогу…
А воно, як згадаєш, то так і хочеться впасти на підлогу
І бити її кулаками, збивати пальці у кров.
Хто ж мене полюбить, таку доступну, нещасну, убогу?
Геть біль із серця! Більше не буде із ним розмов.
А сама ж...на частини б розпалася, за ним!
Мотузкою не руки зв'язані у любовних іграх,
А серце. І погляд його виїдає мій, наче дим,
Не очі, а якесь чортове лігво!
Ні спокою тепер, ні заснути раніше перших півнів,
Іди ти до біса, хлопець із запахом мого спасіння!
Рахую дні. До нього ще купа днів...
Літо сплітає навколо гаряче своє павутиння.
Господи! Боже! Хоч хтось, хоч хтось!
Я вже до крику за ним у безумстві скучаю.
Я не хотіла, але до серця чомусь прийшлось
Тепле тіло його. За дотики досі себе картаю!
І, як згадаєш, то хоч головою об стіну гати,
Хоч кидайся в річку, не бачачи її днища.
На ньому клином зійшлися галактики і світи,
Але чомусь від цього я не стаю йому ближча...
