Покохали брати-козаченьки
За небачену в світі красу
Дівчиноньку, в якої серденько
Без тепла було та й без жалю.
Та краса їм затьмарила очі,
Спонукала вступити в двобій,
За слова ті жорстокі дівочі:
"Переможець в бою - буде мій!"
Не кохайте, брати-козаченьки,
Ви дівчат тільки за їх красу,
А кохайте ви тих, хто в серденьку
Мають ніжність, любов й доброту!
А ні спис, а ні братова шабля
Не брали у двобої, немов,
Сам Господь, пам’ятаючи Авеля,
Не давав їм пролить рідне кров.
Але лють володіла дівчиною,
Їй та лють підказала слова:
"Згодна бути тому я дружиною,
Хто здолає пороги Дніпра!"
Ой, брати ви мої, козаченьки,
Лють красуні – страшенна біда!
Бережить ви від неї серденько,
Бо без нього не буде життя!
Й у воду, холодну, колючу,
Увійшли разом рідні брати,
Щоб здолати могутній Славутич,
Щоби першим дістатись мети.
І коли проплили вже чимало,
Закрутились страшні буруни,
Вмить молодшого брата не стало,
Тільки й вигукнув: "Допоможи!"
Серце старшого стислось від болю,
А красуня сміялась, звала,
Але він повернув, щоб собою
Врятувати від смерті життя!
Із холодної, чорної прірви,
Вирвав все ж таки брата! Й тоді,
Налетіла на них страшна хвиля,
Й поховала обох у воді...
Ой, Дніпро, наш Славутич могутній!
Не ховай ти своїх козаків!
Хто ж тебе, як настане час скрутний,
Боронитиме від ворогів?
...В ту же ніч там із хвилі піднялась
Кам’яна, невелика земля...
В місці тим, де красуня сміялась,
Плаче листям у воду верба...
Наче серце, нахилене в воду,
Біля Хортиці, з давніх часів,
Стоїть острів, який у народі
Зветься скелею рідних братів...
Не кохайте, брати-козаченьки,
Ви дівчат тільки за їх красу!
А кохайте ви тих, хто в серденьку
Мають ніжність, любов й доброту!
ID:
639076
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.01.2016 16:56:39
© дата внесення змiн: 27.01.2016 16:59:52
автор: Kvv1607
Вкажіть причину вашої скарги
|
