Куди зникає течія позаминулих діб?
Їх мілкота гірких піводь вливає в чашу.
Її хтось питиме з-під плащаниці літургій.
А там, у сні, цілують плечі тих привидь,
Якими б’ється серце.
Одвік бракує смутку,
Натомість радість нежива сліпує:
Їй викололи очі,
Коли затих колючий голос молитов.