Ніч стукала своєю рукою в маленьке віконце і наполегливо просила її заспокоїтись, але Марія не переставала омивати обличчя слізьми. Почуття самотності змушувало дівчину тремтіти від болю. Бідолашна дивилася у, накрите рядном темноти, вікно, і в неї наростало бажання стати нічим у величезному світі. Красуня раз за разом лягала на ліжко, хапала довгими пальцями подушку та притискала її до себе, розкинувши повсюди своє чорне кучеряве волосся і просила тільки одного: знайти нарешті людину, яка примусить її серце битись частіше. Вона ридала до самого ранку, порушуючи магію сну. Вранці Марія запирала свій біль і знаходила десь там всередині загублену посмішку. Дуже часто люди навіть не здогадуються, що яскравість та веселість жінки лише приховує тяжку рану, яку може вилікувати тільки кохання. Дівчина з дитинства обожнювала сіяти в душі людей розуміння, співпереживання, доброту, і з цих маленьких насінин через деякий час виростали пишні квіти неймовірної краси. Вона була справжньою та чистою, як джерельна вода, тому не заслуговувала на поцілунки тільки ранку та обійми лише ночі, які дарували нічого, окрім тяжких переживань.
Цієї суботи Марія прокинулась дуже рано. В її очах була прохолода ранкового повітря та тепло родючої землі. Дівчина ніяк не могла знаходитись в приміщенні, тому її ноги самі побігли в невідомому напрямку. Вона була схожа на веселий промінчик, який скаче повсюди. Марія ніжно цілувала пелюстки прекрасних квітів, гладила, налиті сонцем, трави, міцно обіймала зелені дерева. Красуня не могла збагнути, що коїться у неї всередині, вона мала дивне передчуття чогось хорошого. Легеньку, невагому сукню молодої дівчини обвівав ледь помітний вітерець, роблячи ще більш помітною струнку фігуру, а нерозчесане волосся стирчало в різні сторони. Марія лягла серед польових квітів та поринула в цілком казковий сон! Дівчині раптом здалося, що її тіло ніжно огортають не трави, а вода, яка проймає наскрізь приємною прохолодою. Красуня лежала, заплющивши очі, а сонечко тим часом з водою грали лагідну, наповнену трепетом щасливої дитини, мелодію. Дівчина боялась навіть пальцем пошевелити, щоб вона грала й надалі. Марія була готова вічно лежати серед цілковитого спокою, який наповнював її величезною силою. Вона прокинулась від голосних кроків і помітила, що її чомусь мокра сукня стала прозорою та прилипла до тіла. В очах дівчини загорівся вогонь.
- Треба бігти, - промайнуло у неї в голові, - не можна допустити, щоб хтось побачив мене в такому вигляді.
Кроки належали старенькому діду, який, побачивши виразну постать красуні, вирішив, що вона чаклунка. Марія й справді зараз була на неї дуже схожа: погляд її став розгубленим та диким, кроки - різкими, а волосся, після води - дуже пишним. Сукня, на щастя, швидко висохла, і це дало їй змогу йти спокійно. Вона зупинилась біля високого дуба, зовсім стомившись. Аж ось Марію побачили діти і стали називати її чаклункою. Не бажаючи привертати зайвої уваги, дівчина пішла далі, туди, куди й сама не знала. Красуню помітили метелики та, затріпавши своїми крильцями, полетіли, щоб вказати їй потрібну дорогу. Які вони були дивовижні з цими яскравими кольорами, які аж очі різали, та напрочуд малими розмірами крил. Врешті-решт Марія, зовсім вибившись із сил, впала на траву, а коли підняла голову, то з’ясувала, що метеликів вже було. Увагу дівчини привернула річка, яка манила сяйвом, та пробуджувала палке бажання скупатись. Марія, не роздумуючи, зайшла в неї і відчула як її шкіру лагідно огортає прозора вода. На душі у красуні була сама легкість, завдяки якій у неї на обличчі народилася посмішка, а в очах забігали веселі вогники життя. Дівчина раптом помітила маленьку рибку, вона затріпала своїм хвостиком та десь щезла.
- Як весело! – не стомлювалась повторювати Марія.
Дівчина зовсім не хотіла виходити з річки. Вона без кінця дивилась на відображення своєї сукні у, наповненій блакиттю безмежного неба, воді, сонце гріло її спину, а вітер гойдав волосся. Раптом Марії здалося, що вона не сама, що на неї хтось пильно дивиться. Красуня озирнулась, і її чорні очі зустрілись з блакитними очима незнайомого чоловіка. Дівчина розплакалась, змиваючи зі свого серця страх залишитись самою. Це було справжнє кохання! Двоє людей, зовсім не знайомі один з одним, випадково зустрівшись, зрозуміли, що хочуть завжди бути разом. Марія вийшла з води та простягнула чоловікові свою холодну мокру руку.
- Я так довго на тебе чекала, - прошепотіла вона.
Чоловік зовсім потанув в очах дівчини і не міг сказати нічого. Він сам чекав кохання, як ковтка свіжого повітря. Закохані міцно обійнялись,і всередині обох стало аж гаряче. Нарешті вони одержали з небес таке бажане чудо.
Через три дні Марія тяжко захворіла. Дівчина, яка тільки-но зустріла кохання, дивилася тепер своїми глибокими очима в очі самої смерті. Вона безперестанку шепотіла якісь незрозумілі слова та хапала немічними руками подушку. Чоловіку було дуже боляче дивитись на свою квітку, яка поволі в’яла. Закоханий робив все можливе і неможливе, щоб Марія видужала, та нічого не допомагало.
Ніч з п’ятниці на суботу стала для молодої дівчини справжнім пеклом! Хвора кричала, била кулаком тверде ліжко та не переставала стверджувати, що їй недовго залишилось. Наступного ранку вона позвала чоловіка і шокувала його моторошними словами та гарним настроєм.
- Дуже скоро я покину цей світ. Не побивайся дуже сильно, бо ми ще обов’язково зустрінемось. Мені гріх нарікати на долю, тому що вона зробила найкращий подарунок самотній дівчині. Носи в серці наше кохання, та будь щасливим.
Глибокої ночі, коли сльози перестали вириватися з очей бурхливим потоком, чоловік помітив легеньку посмішку на вустах мертвої коханої.
ID:
609729
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.09.2015 17:10:00
© дата внесення змiн: 27.09.2015 21:23:19
автор: Вікторія Сінкевич
Вкажіть причину вашої скарги
|
Зворушливо - печальна історія
