А спека тисне, губить, як вогонь,-
вже ледь стоять обпалені тополі...
Старі мої, як вічність Божих скронь,
в пожежах часу зморщились долоні...
В їх древності коріння - Заповіт,
в писаннях на корі - душі скрижалі...
Як вИ здолали серцем стільки бід,-
у вашім затінку залишу всі печалі.
.......................................................
Ступаю обережно по золі,
вона шепоче вигорілим листом,-
про дні вчорашні, зрошені в росі,
які завчасно стали падолистом...
Стоять тополі, мов вартують час
і наче хочуть щОсь мені сказати...
...Росу вчорашню більше не збереш,
вчорашній день тобі не відшукати...
Іди вперед, а сумніви залиш,-
серед золи... Нехай розвіє вітер.
Все те, що ти здобудеш і знайдеш,
як тополину мудрість - віддай дітям.
13.08.2015р.
