У сонмі блискавок - заграв,
Поміж запльованих криниць,
Де люд байдужий поспіша
У край приручених синиць,
Лежить зґвалтована душа
Обабіч пройдених доріг -
Уже не варта ні гроша,
Лиш так...ганчірочка для ніг...
Посеред слів важких - в'язких,
З ножем по саму рукоять -
За те, що вірила в казки,
Що можна душу покохать...
Наївна!.. Зовсім, як дитя...
Обличчя й тіло - над усе!
Тоді на блюдечку життя,
Напевно, щастя принесе...
... Там, на розпутті доль і мрій,
Де душ загублених базар,
Котилась болем з-попід вій
Чи то дощинка...чи сльоза....
Боляче читати, бо вірш затронув дуже важливу сторону життя.А наївність і довіра завжди були наказані, бо віддають душу і серце, тому і беззахистні перед реаліями життя. А фото, Любочко, дуже гарне.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам безмежно! Ваша правда...душа беззахисна перед тими, кому довіряє...
Любо, доброго дня! Урвав маленьку часинку і до Вас на гостину.Згадав оригінальний вислів:чоловікам заснути в постелі хочеться з багатьма, але проснутись - з одиницями. Тому Ви праві, хоча, на мою думку, дещо гіперболізовано.
І ще, вибачте за відвертість, але побачивши фото на Вашій сторінці,зустрів красуню. На таких дивишся - і хочеться жити.
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Доброго дня, Вікторе!
Дякую за комплімент, дуже приємно!
І ще приємно, що Ваша точка зору співпадає з моєю. Не думаю, що я перебільшила, тим паче, що мова йде про конкретний випадок.
А щодо фото... Я просто непоганий фотограф, в житті я набагато гірше виглядаю і маю далеко не модельні параметри.
Дякую за гостини!
Років 25ть тому, в якомусь із жіночих журналів, прочитала оповідання про білосніжну душу скаліченої пияцтвом людини. Гарні роздуми жінки про душу, яка не черствіє і не брудниться, а ховається в скорлупку і там чекає свого безсмертного часу. Ви нагадали мені те оповідання, Любочко, *Чи то дощинкою...чи то сльозинкою.... *. Дякую
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00