- Свєточка...
Свєточка не стала слухати. Вимкнула телефон.
Вона прокинулась серед ночі від страху, що не поставила будильник. А все той Лєх. Лєшек. Скільки йому? Напевно двадцять п"ять, двадцять шість. Скільки разів казала йому не приходити? А не йметься. Через нього маску для волосся сьогодні пропустила. Єдине добре: прийде, переспить і йде. Без тих дурацьких сю-сю-пу-сю. Без обіцянок, без нюнь.
_Може жакетик собі й залишу, щедрий щось Лєшек сьогодні, напевно добре торганувся. Погано, що приходить без попередження, але й в бутиль не лізе, якщо у неї хто є... Нє, правильний пацан.
Спала на пів години менше. Встала таки побавити свої локони.
Працювала Свєточка важко, але неспішно, що не віталось, але й не особливо й наривалось на критику айрішського начальства через особливе до неї ставлення боса. Свєточка пакувала і сортувала пошту у великому ангарі, де стояло з п"ятдесят столів і за кожним працювали по чотири таких, як вона емігранти.
Ні з ким Свєточка не дружила і дружити ні з ким тут. Одні "убогі й дегенерати". Обідати сідала окремо за столик, в розмови вступала нехотячки.
Сьогодні її і ще одну румунку шеф залишив на привілейовану роботу - сортувати листівки з вітаннями від кльових фірм своїм найщедрішим клієнтам. Свєточка облизувала губки, прокручуючи в голівці циферки від додаткових годиночок такого труду. У порожньому ангарі вони удвох з румункою перебирали барвисті конвертики. Десь аж з протилежного боку лишень на складі шуміла пакувальна машинка.
- Я в туалет і повернусь,- сказала Свєточка, не чекаючи на відповідь.
Просидівши у вбиральні довше, ніж того їй потребувалось, вона без поспіху повернулась до столу, аж тут...
- Де мій телефон?
- Я... Я не знаю.
- Не бреши, я залишила його на столі, забула взяти... Де він?
- Я не брала. Подивись у кишенях.- промямлила суха, як пустельна спека, смаглява і чорноока Діна.
- Дінка, мені вже казали, що ти нечиста на руку. Не змушуй мене піднімати кіпіш.
- Я не брала! Чесно. Свєточка, я нічого ні в кого не брала.- уже крізь сльози виправдовувалась румунка.
- Роздягайся!
- Що?
- Я кажу тобі - роз-дя-гай-ся!!!
- Я не буду...
- Будеш! Інакше я викликаю ґарду,- з притиском проказала Свєточка, натякаючи на чи легальний статус Діни в Ірландії.
Уже без жодного слова в світлі високо монтованих лямпочок і камер для спостереження тонка, висока, смаглява дівчина повільно знімала з себе річ за річчю поки не стала в одних трусах перед Свєточкою.
Свєточка холоднокровно стежила за усим цим, обійшла Діну ззаду, здерла їй труси вниз. Далі, не зважаючи на голосніший плач румунки, підійшла до столу і витрусила усі речі з її сумки на стіл. Телефона не було.
- Йди, сама складай свій мотлох. І що в тебе за косметика? Не любиш ти себе, Дінка.- щось обдумавши, Свєточка продовжила,- якщо ти десь його заховала у приміщенні, то бережись. Зі світу зведу.
Вона пішла, вхопивши свою куртку і сумку, на вихід.
- Доробиш, постав і за мене підпис у журналі.- вже прокричала через плече Діані, яка швидко одягала кофтину.
На автобусній зупинці Свєта лютувала всередині і не могла заспокоїтись. Так захотілось покурити, аж до головокружіння. Але Свєточка вже давно не палить. То дуже позначається на білизні зубів. Але руки самі стали обмацювати кишені куртки і джинсів на попі... Ох, ти ж, япона мама... телефон. Є, зараза. В кишені джинсів. Схудла, якщо перестав відчуватись. Невже так схудла? Коли ж останній раз зважувалась? Минулого тижня? Оце хиба так хиба. Худнути не можна. Все обвисне. В неї була ідеальна вага - 48кг на її зріст у 1.62см.
Свєточка забула про телефон і про Діну, хоча про Діну Свєточка й не згадувала, вона стала рахувати калорії завтрашнього дня і розмірковувати, чи не слід пригальмувати з клізмами на якийсь час.
Дома пахло церквою, чи цвинтарем. То лілеї з букету так "підмогли". Свєточка акуратно зняла з себе одяг найкращих марок, бо навіть на роботу вона одягала тільки фірму і лишень хотіла пройти в душ, як дзвінок.
- Алло, Свєточка...
- Мам, що знов?- казала донька одночасно читаючи повідомлення у приват на компі й посміхаючись, бо той, хто вибачався букетом, зараз кликав з собою на уікенд в Бельгію.
- Свєточка...дєдушка умєр.
- Мам, я тобі передзвоню, тут у мене важливий лист...
- Свєточка, ти мене чуєш? Коли ти приїдеш? Ми похорон... Ми на тебе чекаємо...
- Мам, я не приїду.
Назавтра Свєточці виповнювалось сорок два роки, але про це знали документи і мама. "Дєдушка вже забрав мою таємницю з собою" - промайнуло в голові у Свєточки поки вона готувала масочку для волосся, бо тутешній туман така паршива штука, вічно змушує псувати локони хімією для укладки.
ID:
575241
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 18.04.2015 01:33:42
© дата внесення змiн: 18.04.2015 01:33:42
автор: Маріанна Вдовиковська
Вкажіть причину вашої скарги
|
