І ми з тобою входимо ув осінь,
Як сірі луки, гай, оці степи.
Куди не повернися, не ступи:
Зело поблякле, прохолодна просинь,
Рвучкі вітри, настроєні вороже,
Де тугу-жаль одлунюють стовпи.
А ще недавно, начебто недавно,
Весна буяла і довкіл, і в нас.
І ніс Пегас брикливо на Парнас
(Бо ще триматись не уміли вправно).
Коли ж натхненням наситили травні,
То сподівались: буде кожен ас!
Неначе мить минулася чудовна
Ота пора, неспокою пора.
І вже на конях наша дітвора
Розважлива, підкована ґрунтовно,
Раціональніша і не занадто скромна
Інакший шлях до цілі вибира.
А ми такі ж… Романтики вчорашніх
І літ, і справ, і мрії, і доріг
Довірливо-наївний оберіг
Тримаєм ще. І віднаходим кращих,
Щоб світ узнав забутих і пропащих
Достойників, яких не знати – гріх…
9-10.02.2015
