Я малесенький равлик,
малесенький равлик - і край,
а навколо - коричневе, сіре, зелене...
А в блакитному небі -
не веселка для мене, а рай-
дуга... хоч і знаю: вона взагалі не для мене.
то й що?
Я дрібнюсінький равлик.
Мій дубок все росте - і до неба несе.
То не ріжки я маю - антени,
тож я слухаю всесвіт, і все-
світ співає й шепоче до мене.
Я - лиш крихітний равлик.
Я багато не бачив речей,
та й для чого мені тії речі?
Я у себе сховаюсь, одначе пече-
ра моя - порцеляновий глечик.
отож
Я вже більшенький равлик -
у порівнянні з дощем:
він - краплинка... багато - та й равликів також багато
під безмежним прозоряним небом.. до чого цей щем?-
ще ми маємо долі і хати.
Я - задумливий равлик,
і я не-бо... я не боюсь,
що не знатиму все достеменно.
мов у хатку, згорнуся у долю свою -
і розбурханий всесвіт
нашорошує вуха до мене.
десь так
Ну і хай - равлик. Але ж задумливий. А ми раптом дізналися, що тисячі інших равликів взагалі не здатні думати, жують "траву" із телевізора, та й рефлективно повторюють те, що там побачили.
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А ти не відчув себе у четвер манюсіньким равликом - перед лицем нескінченного всесвіту? Ото і є сравжні митці - поряд з якими безмежно просторішає світ
Сонечко, ти неперевершена! Таке глибоке, сумно-оптимістичне віршеняточко для дуже дорослих дітей це твоєму равлику
Кузя Пруткова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну от - відчуваю, що написала шедевр, рядки танцюють у голові -і не злазить з обличчя посмішка... але то лише ехо від учорашнього концерту. Сформулювала на ранок дуже важливу річ: митець - то не той, у спілкуванні з яким відчуваєш себе дрібною комашкою чи навпаки - велетнем. Митець - це той, поряд з яким відчуваєш себе дрібною комашкою перед стрімко зростаючим всесвітом... але митець поряд і з тобою - така само дрібна комашка - і з ним вже не страшно.