Так пахне м"ята-вітер спить у нії.
Хмаринки підвели у небі вії.
Всміхаються до сонця,вже забули,
що вітер серце їм своє дарує.
Сміється річка,очерет сумує
вона його надії всі руйнує.
Сьогодні так цілує,обіймає,
а завтра вже забула і тікає.
Горобина стоїть така румяна,
намисто одягла-вродлива,гарна.
Берізка плаче,віти опустила
весною зеленіла,молоділа.
Та осінь у житті її настала,
руками вітру листя обірвала.
Стоїть така беззахисна,сумна
не їй шепоче дуб пісні слова.
Заснула Мавка у дуплі,не знає
її Лукаш знов на сопілці грає.
Зима навкруг і білі заметілі
засипали кохання білим снігом.
За зраду платить,бо не оцінив
кохання того серця,що любив.
Пішов за розумом,тепер його душа
сопілкою те горе виграва.
Страшне те слово-зрада,чорне слово.
Пекучий біль у серці.
Знову,знову приходить згадка
листя обриває.
У м"яті вітер тихо засинає.