Там десь вітри змальовують слова.
У філіжанці ночі стинуть зорі.
Ще вчора майже була я твоя...
Кохання,що складалося з історій,
Яким би заздрив кожен,хто писав.
Ти вмів мене піднести вище щастя.
Та вчора так тихенько:
-Не кохав...
Хай мрії всі до одної здійсняться...
Та що мені без тебе.Отих мрій
Набрати би і кинути у прірву.
Я так хотіла,щоб назавжди мій...
Ну як тебе зсередини я вирву?!
Пішла.Іду.Повернуся?Куди?
Мій світ-твій світ...Повернуся.Я зможу.
Чому такі обшарпані сади
Холодним вітром?!Бог мені поможе.
Іду.Пішла.Вертаюся.Змогла.
По стінці твого зсунулась будинку.
Та я тобі більше душі дала...
Ти від сьогодні-навіть і хвилинки...
Казали,що забуду...Та змогла...
Я зможу.Сильна.Я пообіцяю
Собі сама.Я осінь одягла
У кольори печалі.Тільки знаю,
Що я забуду.Що піду...Пішла
Біля твого будинку і по стінці...
Я осінь у печаль знов зодягла,
Бо лиш вона так личить цій панянці...
