|
Я сотні разів казала, що ти надто пихатий та самозакоханий, що твоя гординя, мов Зевс Громовержець, жорстоко покарає тебе й прикує до скелі, де прирече на безперервні муки та вірну смерть. Хлопче, ти звик труїти дівчат своїми солодкими віршами, що ті ладні лізти із шкіри, аби впадати в акварельні сни поряд з просякнутим брехнею тілом. Невже ти думав, що я поведуся на липку та густу фікцію? На твої ванільні вірші, хриплий голосок, погляд, як у гепарда? Ти ж не знаєш як до фіналу, вічно, тривало, надовго, серйозно, шалено й до кінця. Ніколи не плакатиму за тобою, не буде параду з мурашок по шкірі, не різатиму собі вени й ніколи не скажу, як сильно кохаю. Байдуже про що ти говориш, все одно про кого пишеш, з ким спілкуєшся, голодний чи не замерз. Не вважаю тебе геніальним, не уявляю в ролі короля поезії, титаном думок чи полковником слова, а тільки гарним актором, який вміє лише вихвалятись талантом, літрами випитого алкоголю й сотнями розбещених дівиць. А чого вони варті, солодкий? Чому ти щоночі шукаєш натхнення в розмовах зі мною, такою неординарною, дивакуватою й тою, яка не бажає слухати твої вірші?
Про кохання й справді нічого не знаю, але про нього багато читав, слухав пісні п’яних бардів, читав чужі вірші й невпинно шукав у натовпі різних телиць. Усі вони під копірку, мов інкубатор, монотонні й нецікаві, завжди підкорюються моїм наказам, не суперечать, ревнують чи панікують. Ти така юна й до біса красива, вічно кричиш про рівноправ’я статей, що жінка варта поваги, місця в суспільстві, але ніколи не кажеш, що варта любові. Мабуть, ти в неї не віриш, хоча така молода й впевнена, що ніхто не захоче таку божевільну егоїстку, яка знищує все на своєму шляху, мов ядерна зброя. Ти сотні разів казала, що не хочеш бути в списку зачарованих мною дівиць, що не підвладна гіпнозу, трансу й магнетизму, що будеш для мене лише другом, який редагуватиме невдало написані вірші. Скажи мені, люба, невже я тебе розчарував чи образив? Невже повинен відчувати себе винуватим та йти наперекір силам природи? Хіба ж винен, що кожної ночі думаю про твої очі, губи й тіло, мов в амазонки? Ти ж причина безладу в моїй голові, маяк для дезорієнтованого корабля, H2O з похмілля й посібник по керівництву життям.
Можливо, ти назвеш мене ненормальним, але я готовий забути усіх тих дівчат, які торкалися мого хмарного ліжка й розгулювали по квартирі в чоловічій сорочці. Готовий феєрично спалити всі вірші, перестати критикувати твою манеру відповідати людиськам, кинути пити й, як не банально, дістати зірку з неба. Хоча між нами все закінчилось навіть не почавшись, але знай, що я буду поруч, якщо забажаєш…
ID:
514920
Рубрика: Проза
дата надходження: 01.08.2014 20:25:16
© дата внесення змiн: 01.08.2014 20:26:05
автор: Незайманий займенник
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудова робота! 
