У казці мовиться:
При лютім горі
Потрібно вийти на високу гору,
Аби відкрилися простори світу –
Там горе вивіє розумний вітер.
У нас же гір нема.
А бід – немало.
Щоб не скоритись їм,
Щоб легше стало,
Трапляється,
Іду з душевним болем
На рівне, стіл неначе,
Рідне поле.
Там теж зіркі
Всі сторони чотири.
І я в такі хвилини
Майже вірю,
Що на Землі стою –
Якраз у центрі –
В рожевому, як мрія, еспарцеті.
А поруч хліб шумить –
Пшениця, жито.
Це звідти вирине
Живлющий вітер.
І силу дасть,
Щоб загнуздати лихо.
Тоді й розступиться
Моя безвихідь.