Бабусю, пробач що тобі не писала.
Була я тоді іще зовсім мала.
Не розуміла нічого, не знала,
Лиш квіти барвінку тобі я несла.
Тепер підросла, може, й виросла зовсім
Щось трохи пізнала, зрозуміти змогла.
Як тільки згадаю ту вЕсну, і осінь
Відразу на серці моїм заляга.
Ну як ти там люба? Чи добре все в тебе?
Чого ж ти мовчиш? І не снилась давно.
А знаеш, погляну я якось на небо,
Немов посміхнуся тобі у вікно.
Тобі не самотньо? Дідусь теж з тобою.
Давно він вже поряд - років із п'ять.
Ви мені підморгніть зорею ясною.
Я буду щоночі цього чекать.
У нас усе добре, живемо потроху,
Знаходим, втрачаєм - усе як в людей.
Намагаюсь збагнути сучасну епоху,
Шукаю у всьому різних ідей.
Ти знаєш, бабусю, я досі сумую.
І дім наш сумує, сумує і сад.
Пишу ці рядки, слова ці римую
І хочеться все повернути назад.
Ви насніться мені, розкажіть якусь казку.
Посміхніться проміньчиком сонця згори.
Я вашу любов пам'ятаю і ласку,
Адже Ви така рідна на віки і роки.
дякую.
трепетно
