Чорна птахо з туманом на крилах,
Як ти впала сюди з висоти?
(Валентина Савелюк)
***
Може, птаха насправді не чорна?
Чорнота її - тіні з могил,
Що вповзають в пір'їни між крил
Цим туманом пекельно-потворним,
Поглинають її ясно-лик ,
Витравляючи пам'ять про вічне,
Забуттям її душу калічать,
Витискають життя з неї сік...
Вже й хрести на могилах, мов тлін,
Все здається у мороку власті -
Диво-птаха змагається з Часом,
Проганяючи тіні провин.
Ми усі на межі світло-тінь,
Хтось уже й над пітьмою зависнув...
Глянь, промінчик у мороці блиснув,
Кращий світ душу жде на спочин!
Що пророчать зотлілі хрести
І про що їх молитви безмовні?
Диво-птаха під неба покровом
Спрагло марить про кращі світи...
Проникливо звучить, як пересторога, як настанова тягнутися до світлого і доброго. А пітьми у нашому світі, і справді, вистачає. Тож прямуймо до світла!
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це давнє, натрапила на нього на іншому сайті, ось і вирішила згадати... Дякую, Наталю!
Добре є! Я пам'ятаю цей вірш. Не судіть строго. Не варто звертати увагу на суддів ПМ. Багато таких випадків, багато хто пішов чи пішли їх. Та ж Патара. Але життя триває. А нервів на всіх не вистачить. Шануймося! Привіт Валькірчику.
валькірія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А судді хто?... Життя триває, завершення одного завжди є початком чогось нового, деколи й кращого... Ми шануємось, чого й Вам бажаєм. А Валькірчик сидить на колінах і уважно стежить за тим, що пише матуся Дякуємо!