Хоч Рафаель портрет твій не напише,
Але Мадонною ти по життю ідеш.
Оманливі краса і форми пишні,
Якщо селянський хрест в житті несеш.
Як тільки ранок вмиється росою,
Заплачуть трави в сивих берегах,
Ти - вже з дійницею, буває - і з косою,
І кожна мить для тебе дорога.
У тебе руки пахнуть свіжим сіном
І щойно видоєним теплим молоком,
Та змащені дешевим вазеліном,
Бо загрубіли з тертим буряком.
Не осягнути всі твої роботи
І не злічити довгі трудодні.
Ти, мов бджола, що носить мед у соти ,
Працюєш вдень і , мабуть, уві сні.
Твоя коса завчасно посивіла -
Турботи через серце перейшли,
Обличчя під вітрами помарніло,
Уста калини втратили сліди.
На голові вже вицвіла хустина -
Від спеки ціле літо берегла,
Вкриває плечі зношена кофтина,
Що в автолавці куплена була.
Для когось - подіуми, Луври і Версалі
Та світський блиск у брендових речах.
А ти з сапою. На ногах сандалії.
І сум селянський в постаті зачах.
Та лише зір, як і колись, глибокий
І очі , що позичили блакить.
В них суєта життя знаходить спокій
І відблиском гарячим мерехтить.
Де ж ви, митці, зі світу моди писку,
З фантомами уяви від Далі̀̀?
Звеличте ту – без ореолів лиску,
Що все життя прожила у селі.
