|
Схід сонця зазирнув в моє вікно,
Він наче золота насипав в мою душу,
Я знову взяв до рук старе перо,
Можливо ним, свій смуток я порушу.
Забуду біль підступних давніх зрад,
Як часто в цьому світі спотикався,
Та не вернеш вже молодість назад,
Сьогодні в цьому, я переконався.
Переді мною, на столі старому,
Лежала скринька, тихих дум моїх,
Її не відкривав ніде, нікому,
Давно і сам я не читав віршів своїх.
Давним-давно, прозорими ночами,
Коли ще ти, була в моїм житті,
Тихесенько під зорями лежали,
Я поцілунки дарував тобі.
Ти зникла, я, навіки зачинився,
І серце ланцюгом міцним скував,
Лише на тебе любляче дивився,
Лише для тебе вправно віршував.
Тому давно нічого не пишу,
Душа завжди в тумані, наче п’яна,
Я так, нікого вже не полюблю,
Лиш ти була єдина і кохана.
І ось сьогодні, в свій останній день,
Я знову взяв до рук старе перо,
Ніхто до мене більше не прийде,
Лише схід сонця, зазирне в вікно.
ID:
427672
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 27.05.2013 12:37:38
© дата внесення змiн: 27.05.2013 12:37:38
автор: Янкевич Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
