бо у моєму щоденнику настільки хороша акустика
коли я стрижу літери у монастир
зірвані з твого герметично закритого простору
що геологічні пам’ятки
які я при цьому знаходжу
ховаються між папір мертвої мови
а я повільно себе розкладаю на шпильки
якими колись
якийсь письменник прикликав метеликів
треба сіяти поле новими кульбабами
бо жовтого завжди бракує сонцю
треба вкладатись не раніше дванадцяти
бо решта снів не вмістяться під подушку
треба до тебе прийти
поскладавши у сумку
всі тижні
бозна-коли я побачу іще суботи
вимити посуд
заправити ліжко
мабуть прихопити із шафи книжку
ковтатиму коми на півдорозі
за вмістом неба у наших зіницях
ми однолітки
чекай зустрічі
я вже у потязі
твій квітень