Дні, як клинки дамаських лез,
Німа розрада самурая,
У їх очах- сюжети п`єс,
Містерій без кінця і краю,
Їх життєдайне джерело-
Брудна білизна креативу,
Чи ж політичне помелО,
В квадратах жвавого ефіру,
Їх пальці- ґудзики «мобіл»,
Чи клавішові ноти «Нету»,
їх голос- то клаксон Сивілл,
Під пісню «ТІКа»-просто «Свєта»
Гуде життєва карусель,
Згубивши еліпси й орбіти,
Із хат у зоряний мотель,
Змішались всі частини світу…
Ізранку два рядки газет,
На розі вічносуща кава,
Збирає мідяки кларнет,
У шапку вигнуто лукаву,
І ловить класик жахи днів,
В словесні формули й серпанки,
Там,де класичних джиґунів,
Не переймають свіжі ранки
І хочеться почути хоч:
«Тиха украинская ночь»,
Або ж про те,що десь у гаї
Пташина «сонце зустрічає».