Плаче вікно, а сивий чоловік
Глядить на сонце, що уже сідає,
Вдивляється удаль в пасмо доріг,
Неначе свою долю виглядає.
Один лишивсь, нікому не потрібний,
Життя прожив та не лишилось роду,
Достаток має, заробив, не бідний,
Та сам один, а сонце до заходу.
Татом його ніхто не назове,
І дідусем не обізве малеча,
Життя пройшло, тепер воно повзе,
Лише самотність сильно душить плечі.
Листаючи життєві сторінки,
Пригадує він пройдені дороги,
А могли ж бути доньки і сини,
Які б тепер прийшли на допомогу.
Плаче вікно і плаче чоловік…
Пройшли роки… Вже сонечко сідає…
Чиясь одна із багатьох доріг,
Але в житті ніхто її не знає.
Коли людина у розквіті сил, їй здається, що попереду в неї багато часу і вона ще все встигне, тому треба пожити для себе.Та роки пролетять непомітно і не встигнеш озирнутися, як старість прийде на поріг.Саме на схилі літ багатіємо своїми дітьми та онуками.Якщо їх немає, життя прожите намарно.Шкода, що деякі люди надто пізно це усвідомлюють.