Рано так вийшло сонце вітати.
Світло потрапило в рідне вікно.
Що тут гадати, що ж тут чекати.
Нові пригоди воно принесло.
Сон розірвали збентежені лихом.
Звідки з'явилися біль із вогнем.
Беріть свою клятву країну тримайте.
А ну повставайте за слово своє.
Вона відпустила його бо любила.
Життя наче камінь, а горе вода.
Бо вірна вона і Бога молила:
-"На все Твоя воля, яка б не була".
Руки на груди, серце відкрите.
Очі на небо, чиста вода.
Теплі обійми згадують плечі.
Які в нього руки, та сильна душа.
Довго чекала про нього мовчала.
Тихо молитва в душу зайшла.
І цю хвилину долею звала.
Кохання його повернуло назад.
Дивилась в вікно, там знайоме обличчя.
Розлука втомила, а відстань стіна.
В минулім залишила мертві страждання
Війна не зруйнує такі почуття.
