Коли світило уквітчає синь
Над кручами, лісами і полями,
З’являюсь я – німа й убога Тінь,
І невідступно рухаюсь за вами.
Найменшу волю вашу, як свою
Повинна повторити неодмінно:
Ви йдете – йду, спинилися – стою,
Присіли – нахилилася уклінно.
Маріонетка я в чужих руках,
Такий мій хрест… Та в чім моя провина,
Що по багну життя в дрібних грішках,
Тріщить під вами чесна моя спина?!
За що мене ви тягнете в обман,
У спільники убивств, насилля, зради?
Чому повинна, мов отой баран,
Мовчазно йти на бійню..? Бога ради,
Звільніть мене від порохних окуть,
І дайте жити так, як я бажаю!!!
Не здичавілу мавпувати лють,
А маяком світить стезю до Раю!
Якщо не можна, то хоча б в зеніт
Злетіти жайворонком над полями,
І привітати піснею весь світ!
…А не безславно леститись під вами.
Балувана Ваша тінь! Я не думаю, що саме їй є чого стидитись і журитись! А у тіні є й корисні функції - рятувати від спопеляючого сонця, указувати час в сонячному годиннику, втішати химерними образами своїх відбитків! Так що своє корисне життя у неї є!
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не дивився я на неї із цього боку... Дякую за підказку!!!