насправді між нами лиш музика
що ковтає нас у безодню
насправді ця безодня у наших серцях
ти малюєш аквареллю ще один вечір без мене
відчуваючи як холодний
пензель фарб торкається до тепла
і вітер гойдає тебе мов кораблик на морі
і тиша тремтлива вібрує у скронях
і холодний дощ вривається у діри душі
по світу тече пустота
заповнюючи ще недовершені крайнощі
ти щастя а я бажання
бо
на твоєму тілі є моря у яких я хочу втопитись назавжди
і не бачити дна
і не бачити світла
просто жити щоб жилось
по-особливому любити тебе
але не так
не так як любили колись до нас
треба бути справжнім
розумієш?
самий собою
у ранах на зап'ястях
між фалангами десь на глибинах твоїх поколінь
гільйотиною правди
мені казали що я майже святий
але я не вірю у бога
домашній затишок
відчиняю усі вікна кватирки впускай його глибоко під шкіру
розбирай на шматки помаранчі
і кричи водою у горлі
відпускай ще один прожитий день за птахами у вирій
ще один прожитий день
без мене
Гарно написано! 
