фотографуєш мої фотографії,
коли вивітрюються складні речення
з кімнати, написаної простим олівцем на папері.
в атмосфері свята народжуються привиди спокою,
а я голкою виводжу на стелі прощальну записку...
розхвильовані риски хвилями просять пояснення,-
розтлумач свою відстороненість...
я сьогодні не вчасно
та і вчора хотілось сховатись від світла дірявих очей.
ця рука збирає букети розчарувань терпких
коли залишається десять секунд до падіння.
пальці її рахують вії, осипаючи їх попелом сну.
виливаються ріки неможливого на тіло твоє нерухоме,
що ширяє непомітно у просторах абсурдного щастя.
там ти фотографуєш усі розмови,
наділяючи кожну блідим відтінком...
там я голкою латаю біле латаття мовчань,
чекаючи нових звершених падінь...
і там же зі скринь вилітають біляві демони...
я зовсім не впевнена, що їх заховає світлина..
і пахне всепрощенням уст вже достигла малина,-
звичайна картина,...
і я обертаюсь кременем...
я ж несвідомо 
