|
Ми помираємо… Ми захлинаємось у власних емоціях та думках. Деградація націй стає нормою, а халатність та черствість стають повсякденною справою нашого буття. Життя на цій планеті повільно вщухає. Календар раніше великої цивілізації закінчується. Ще пару листочків. Зовсім трохи. Мій годинник цокає тихіше, а стрілка завмирає. Часу майже немає. І ось я обертаюсь назад і мені стає страшно. Більше немає нікого. Лише я. Що я зробив у цьому житті? Чого я досягнув?
І знаєте що я бачу? Я бачу величезну кількість похибок, непорозумінь, нереалізованих можливостей та втрачених шансів. В моїй голові починають волати мільйони несказаних слів тим людям, що мають для мене дійсно важливе значення. Я не сказав що «люблю», я лише сказав що сумую. Я не сказав «Привіт. Я радий тебе бачити», замість цього я просто потиснув руку чи кивнув головою на знак поваги, злегка при цьому посміхнувшись. Я не сказав «не йди, мені важко без тебе», я просто промовчав, просто… Просто нічого не зробив. Стільки сценаріїв я ще не дограв. Стільки незавершених дій та планів я залишаю після себе. Але кому? Кому вони будуть потрібні, якщо мене не стане? Хто візьме на себе «похибку мого існування»? Для чого я сюди прийшов? Що я тут роблю? В цьому є якийсь сенс? Чи правильніше буде запитати – «де цей всіма шуканий сенс?»
«Я». Що означає ця остання буква нашого алфавіту? За що ми маємо право називатись «людиною», коли в душі ми всі «свині»? Як знайти себе в цьому великому світі дешевого обману та непотрібних слів? Як проявити себе в час абсолютної байдужості людства до чужих проблем? Де шукати підтримки, коли твоя душа розривається на сотні різних уламків? Чи можливо їх зібрати знову до купи? Хто винайде ліки для розтріпаної кровоточивої рани та докорів сумління? А може наше життя це просто репетиція? Можливо це просто підготовка до чогось значно більшого?
Хто я? Скільки ще раз мені потрібно це запитати, щоб хтось дав мені відповідь на це питання? Чи може краще спитати це у самого себе? Тоді, мабуть, я просто «думка», втісненна у плоть і кров. Так напевно. …
Чому саме зараз я плачу? Можливо, моє обличчя потрібно закрити руками? Чи все ж таки варто вийти на вулицю і показати усім свої щирі почуття? Вийти з цієї клітки у дикий світ та закричати – «Я живий! Подивіться на мене, я живу а не існую. Я щось зробив, я чогось досягнув. Я залишив після себе слід у суспільстві! Ви чуєте? Я відмовляюся від цього гриму. До біса всі ваші маски, я більше так не хочу!»
Знаєте, перший раз у своєму житті мені стало приємно від того, що я пишу на рідній мові. Так, саме на рідній. Зрештою, я ж українець. Я тут народився, я тут живу. Держава мені дає все необхідне. Хоча, кого я намагаюсь обдурити? Все необхідне для життя мені дають мої батьки, а моя влада просто забула про мене. Їй не відомо про моє існування, мої проблеми її вже давно не цікавлять. Тут уже давно кожен сам за себе. Руки допомоги чекати просто немає звідки. І ось, один неправильний рух, лише одна невірна фраза і ти зриваєшся, ти падаєш додолу, як же це боляче. ..
Я розумію, один гарно написаний файлик нашого ком*ютера нічого не змінить. Але я знаю лише одне – він змусить думати! Він змусить тебе поринути у спогади та знайти там дійсно ті речі, якими ти можеш пишатися. А це вже буде поштовхом. Це буде свого роду фундаментом для нового життя. Для чистого, щирого, доброго, усміхненого і воістину щасливого буття. Варто лише захотіти. І все вийде. Людина здатна творити дива. Головне – це віра у власні сили.
Завжди любіть, завжди відчувайте, завжди цінуйте, завжди прощайте. Життя одне. На повторний курс не залишать нікого. Воно, це скарб всіх націй. Життя – ось істина! Вона завжди поряд, вона завжди знаходиться у нас перед носом. Але всі її шукають. Всі хочуть її знати. Але ж ви вже знаєте) Я вже знайшов вам її) Тоді використовуйте це знання. Відчувайте себе частиною цього світу, а не просто машиною безумовних рефлексів та інстинктів. Будьте собою, інші ролі вже зайняті. Ми ті, хто ми є. І не варто соромитись цього. Завжди давайте емоціям волю. Робіть те, що підказує вам серце і узгоджує розум. Будьте вільними, будьте щасливими, будьте Особистістю, а не особою. …
Моє діло сказати вам правду, а не змусити вас вірити в неї… (маленький Принц)
ID:
275596
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.08.2011 17:41:12
© дата внесення змiн: 17.08.2011 17:41:12
автор: маленький Принц
Вкажіть причину вашої скарги
|
