Схились, відзвучав вже день,
Спадає завіса додолу,
Немовби старий диригент
Пробачиш мені це соло?
Софіти небесних сфер
Розвіють моє " не можу ",
Я стану поміж дерев,
Дивись, ми до болю схожі.
Птахи не бояться вогню,
Бо серце моє незриме,
Приймають мене за свою,
Викльовують стиглі рими.
Так легко віддати їм
Все те, що тебе чекало.
Вродило замало слів,
Зате, як повільно згорало...
Не бійся, ще будуть солісти,
Дограєш без цього фрагменту.
Змовкаючи, жевріє листя -
Не треба йому диригента.
Зотліє німий кістяк,
Здіймуться, мов оплески, крила.
Стук серця зламає такт...
Схилися, воно любило.
Як завжди суперово. У Вас таки, вірші під мої вподобання... ще й про музику, взагалі клас!неначе такий собі, мінорний джаз А взагалі, яким інструментом володієте?
Ольга Кричинська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую,знайшла свого читача! Граю на фортепіано,в червні закінчила 4 курс в консерваторії.
А взагалі, яким інструментом володієте? 
