(за мотивами)
Кожен вірш, відпливаючи, тоне
У розгніваних сонце-парах,
промінь-пломінь жене їх і стогне,
Випаровує мізерний прах...
Кожен вірш, відпливаючи, гине
У байдужій небесній імлі,
Морок ночі жорстоко поглине,
Все, що світле сіяло в мені…
Тільки зорі, омріяна зона,
Подарують чарівний хітон,
Світлі вірші, як сонячні грона,
не відніме в поета ніхто!
***
«Судьба стиха»
Сергей Бобров
Каждый стих, отплывая, тонет
В разгневанных полдневных парах,
Полдень луч распаленный гонит и стонет,
Испаряя маленький прах.
Каждый стих, отплывая, гибнет
В равнодушную прорубь луны.
Она его не отринет,
Сеть мертвой, жесткой волны.
Вы же, легкие колоссы-звезды,
Вы встречаете радостно его!
И стихов налитые грозды
Не отнимет у вас никто...
Гарно, мудро, хоч із сумбурними нотками... Мені здається, що у Вічності ніщо не зникає без сліду... Вірші - це своєрідні коди і вони віднаходять у Всесвіті свою нішу.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Погоджуюся з Вами, тому що вірші - це інформація, а вона матеріальна. Мало того, що вона не зникає, так ще й потім через певний час переселяється в інших людей і вони пишуть чужі думки як власні...
НЕ випадково ж кажуть - мені наснився вірш або мелодія...
Але ж це переклад, а не мій вірш
Ваш триптих Про поезію- чудова ідея і чудово реалізована! І завжди зможете доповнити, додати щось своє.
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я навіть сьогодні вносила декілька правок...
В мене є знайомий, його батько відомий скульптор, і він написав триптих - портрет сина, з того часу я сприймаю і себе як триєдину... Там дитинство, юність і старість...
Мені здається, що у Вічності ніщо не зникає без сліду... Вірші - це своєрідні коди і вони віднаходять у Всесвіті свою нішу. 
