Крізь осінні дощі виглядало сонце.
Бачив світ у пітьмі яскраве віконце,
Кольорову веселку і синє озерце.
Лиш журилось у нім сильно змучене серце.
Колір мало воно ніжний, жовто-блакитний.
В глибині вже зіяла дірка чорна при світлі,
Часто капала кров на холодному вітрі.
Зачудований світ опинився на вістрі,
Відганяв ті думки про неволю негідні.
Не зоглядівсь: фіранки змережив поволі.
Крізь осінні дощі не помітив недолі.
Дні минули найтяжчі й засяяло сонце.
Світ тонув у пітьмі, лиш світило віконце.
А у нім заживало серце жовто-блакитне,
Бо здолало чорноту тим, що вірило в Світле.
Хоч вмирало, боролось за клаптики волі,
сміх , щасливе майбутнє вкраїнської долі!
Кольорову веселку і синє озерце,
І за кожне велике чи малесеньке серце!
Те, що з сонця й води: колір жовто-блакитний,
Те, що найяскравіше сіяє у світлі!
