Не скажу вам, де було це:
Близько чи далеко,
Упіймав над ставом тихим
Сірий вовк лелеку.
А лелека й каже вовку:
"Не тримай за ногу,
Я хотів би перед смертю
Помолитись Богу."
Вовк оскалився глумливо,
В"їдливо питає:
"А нащо йому молитись,
Як його немає?"
"Я прошу, тебе,-лелека
Низько поклонився,-
Бо молились дід і прадід,
Й батько теж молився."
"Ну молися, - вовк дозволив,-
Та давай скоріше.
Сильно їсти захотілось -
Аж у шлунок ріже."
"Отче наш, - сказав лелека,-
Бачиш я вмираю.
Не остав же душу грішну
І впусти до раю."
Вовк гарикнув: "Крапля мозку
Є в твоєму лобі?
Не в раю ти зараз будеш,
А в мої утробі."
Тут лелека як підскочить,
Як розправить крила!
Хвиля вітру шугонула,
Вовку дух забила.
І гукнув лелека з неба:
"Знай, тварюко сіра!
В кожнім серці мусить бути
В щось прекрасне віра.
Бо душа без віри темна,
Як дрімучі хащі.
Вірю я, тому вдалося
Вирватися з пащі!"
