Це було у вересні. Івасик ішов до школи й побачив на подвір’ї дому, в якому проживав із батьками, їжачка. Хлопець був радий тому, що зустрів у своєму дворі несподіваного гостя. Він захотів зблизька його розгледіти й почав наближатися до голчастого клубка. Їжак побачив Івасика, злякався, задріботів ногами, хотів втекти від хлопця. Та той наздогнав його й мовив:
- Не бійся мене, їжаче. Я тобі кривди не вчиню.
Звірок зупинився. Однак морду свою сховав під колючий клубок.
- Прийшов за грушкою чи яблуком до нашого саду? – спитав Іванко в їжака.
Звірок – клубок колючок, мовчав.
- Та я не проти. Бери, скільки хочеш, фруктів, їжаче!
Хлопчик погладив їжачка і побіг до школи.
Три дні зустрічав він їжачка вранці, коли йшов до школи. І завжди гладив його. На четвертий сказав матері:
- Ти знаєш, що до нас їжак приходить?
- Так, бачила сьогодні. Яблук накрав і втік.
- Голодним, мабуть, був. Бо, зазвичай, їжаки жабами снідають, змійками, жуками, хробаками.
- Де ж тут, у нас, змійку йому знайти чи жабу? А яблука падають. Пора ж така! От і набрав їх.
- Не шкодуй яблук, мамо! Сад щедро зародив наш цьогоріч. Усім плодів вистачить.
- Та хай бере.
Через тиждень мама пішла на город і о, диво, побачила на ньому гадюку – сіру з чорним «Зіпером». Злякалася, втекла, наробила лемету. Тато мовив їй: «Не репетуй. Я спробую цю гадюку зловити, кинути її до клітки і відвезти до лісу». «Спробуй», - відповіла йому дружина. Ходив тато зо пів години по городі, не знайшов змію, заховалася десь, мабуть, плазунка. «Тільки б не вкусила когось із домочадців!» - подумав.
Через три дні Іванко побачив у саду, куди мама послала його збирати груші та яблука, ту гадюку. Плазунка лежала на пеньку під грушкою і вигрівала спинку. Хлопець зупинився за метр від пенька. Гадюка підняла голову, зашипіла на Іванка. Злякався малий, закляк, боявся з місця зрушити. Аж тут їжачок – його дружок, з’явився на горизонті. Колько потихеньку підкрався до гадюки і, прикриваючись голками, вхопив її гострими зубами. Плазунка почала в’юнитися, прагла вкусити їжака, пустити в його тіло отруту. Та не змогла, голки їжакові не дали їй цього зробити. Колько вправно перегриз хребет гадюці і з’їв її. Іванкові було шкода гадюки, але і себе теж. А якби вона його вкусила? Подякував хлопець їжаку за порятунок, погладив його і побіг до хати. Батькам розповів про пригоду, яка сталася у саду.
- А я ще злилася на їжака за те, що внадився до нас, що яблука краде, - мовила мама.
- Відслужив за те, що взяв, віддячив.
- Так! Як побачу колька ще колись на нашому подвір’ї, молочка йому козячого дам. Знаю, люблять їжаки його.
ID:
996580
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.10.2023 13:36:47
© дата внесення змiн: 20.10.2023 18:58:51
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
