Ти ніжна, дивовижна квітка польова,
серед зеленого моря і красномовних барв.
Коли тебе я бачу, то губляться слова,
або ж, здається, тих слів у житті не знав.
Тебе вкрива серпанок вічністю і росами,
і пристрасно цілує прохолодний ранок.
Твій квіт не в’яне ні зимою, ні осінню,
і не існує в цій красі полотняних рамок.
Тебе підхопить піснею вітерець із грозами,
і заобіймає ніч своїм сріблястим сяйвом.
Якщо до тебе йти, то, певно, буду босим я,
щоб ненароком не зім’яти і не стати зайвим.
До тебе доторкнуся і розтопюсь, мов лід,
що вперше відчуває поцілунок спеки,
а навколо нас розкинеться ввесь світ:
близький і такий далекий.
