У твоєму записнику двадцять п'ять
адекдотів для мертвих.
Складав їх з усмішкою і любов'ю.
Найчастіше спадали на думку вранці,
на голодний шлунок
в час походу до туалету,
два з них записані поспіхом у церкві
на поминальній службі
під час проповіді священника,
ще сім обірвали тобі побачення.
Відкладати було нікуди:
померлі ще не почали розкладатися, отже,
естетика перебування на їхніх могилах
не порушена.
Ти планував розповісти ці анекдоти котроїсь
зі врочистих митей,
(ну, коли рідні кидають грудки землі
на труни чи наприклад,
підходять до катафалку прощатися),
але суворий погляд батька, що не покидав
тебе ні на мить,
звів нанівець ці міркування.
Тому сьогодні ти тут.
У другий день після похорону.
Земля ще пухка і не покрилась скоринкою,
отже, важко не має бути.
Принаймні, не дуже.
Біда лише з кількістю. Тому, цілком логічно,
почнеш з двадцять п'ятої.
Можливо,
навіть подужаєш розкопати три могили.
Батько на роботі — отже, ти вільний у діях.
Батько є не скрізь і не завжди, але все ж
він успішний аналітик,
контролер і виконавець,
бо ж таки довів до завершення
вбивство твоїх двадцяти п'яти років і
легко уникне покарання.
Ось, ось про це твої анекдоти.
а для мене чорний гумор - табу
відколи батько помер - не розказую такі анекдоти
а взагалі часто кажу, що на пенсії влаштуюсь двірником на кладовище, щоб люди не діставали
38
Як не просрати життя, якщо воно таке апетитне - насолоджуватися маленькими шматочками, найдрібнішими митями. Час не каже, що писати, він дає записник та ручку.
Вибачте за такий не дуже красивий коментар - то все асоціації.
Твір сподобався
О, люблю такі "не дуже красиві" коментарі. Після них хочеться говорити, а не просто поставити смайлик у відповідь)
Мені здається з відчуттям просраного життя знайома кожна людина, і хз, чи в кінці того записника відчуття інше.
Дякую
Вражаючий текст! Зачепило...... 
