Вітерець січневий підштовхує,
засріблює плечі,
огорта мене сріблястим повітрям...
Немов промовля м'яким сніговієм:
- Де ти поділа дні,-
сонячні, дощові,
лютневі чи рясніючі вересом?
Всі, як один,- надзвичайні,
напоєні силою!
І все, що відбувалось,-
події, кожен вірш, кожен крок,
підйом чи пониження,-
набували особливого значення.
Тоді ти любила вдивлятись в зоряне небо,
вслухатись в розмови тополь та зілля при дорозі,
а дощ видавався чарівником, який розкидує смарагди обабіч шляху...
.............
Засріблена, як цей січневий вечір,
нарешті, поверталась колишньою.
.....
Вдивляючись, слухала небо,
серце,
сріблясте торкання вітру.
І тільки так сенс усіх подій оживав,
ставав підкреслено-особливим.
25.01.2022р.
