Осінній сквер. Так ясно світить сонце.
Сидить дідусь із костуром на лавці:
Поважний погляд й доброта живая,
А поруч зграйка голубів літає.
Чому злетілися? Чого їх так багато?
Що думає дідусь - мені того не знати...
Бере велику торбу, в колір неба,
І ставить зовсім близько біля себе.
Розсілись й голуби по лаві. У мовчанні...
На руки дідуся, сидять в чеканні.
Старенький дістає свої наїдки,
Можливо, віддає усе до нитки.
І стільки втіхи і блаженства буде!
Він не один: птахів присутність всюди.
Він - ще потрібен на землі комусь...
А скільки щастя випромінював дідусь!
Поніс тепло і радість не останню.
Приходить він щодня в години ранні.
Давайте будемо добріші, люди,
То й Божа благодать із нами буде.
Чудовий твір! Кажуть,хто бідніший,той щиріший. Зворушлива розповідь,п. Галю! На жаль все менше доброти...Й ніхто не знає,як її зберегти...Бо люд змінився,заздрість і жадоба,ще й неповага беруть реванш...
Гарного дня Вам і натхнення!
чудовий теплий повчальний сюжет... майстерне написання. Дякую,, пані Галино!
