Не забувай кохання вічноюне,
«Люблю»,- на вкритому сльозами склі.
Нехай бринять цього кохання струни,
Хоча роки пройшли вже чималі.
Зі мною поруч вічнотепла злива,
А в ній до нитки змоклі я і ти.
І почуттями тими я щаслива,
Продовжую їх в серці берегти.
Той вічнотихий та чарівний вечір
Занурить серце в чистий зорепад,
Поверне він усе з тії далечі,
Куди роки замріяні летять.
Хай виринуть стежини ті космічні
і зорями коханим вкажуть шлях.
Бо почуття такі глибокі - вічні,
Нам не сховатися від них в своїх далях.
Та знов серед ялин вічнозелених
Наш промінь серця, що в роках не згас.
Мов усміх сонця ти ідеш до мене,
А хвиля почуттів – змиває час…
(Фото- інтернет.)
Доброго ранку, пане Олексо, дякую Вам за підтримку! Рада, що мої проб пера знаходять відгук у Вашім серці! Ваші твори я завжди читаю з великою насолодою. Вдалого натхненного дня Вам!
ТАК, ЯКЩО ВОНО Є, ЙОГО НІ ЧАС , НІ ДОЩ НЕ ЗМИЄ... ГАРНО ВИ ВІДОБРАЗИЛИ ВІЧНЕ ПОЧУТТЯ, МАРИНО! 
Вдалого натхненного дня Вам! 
Спасибі, Наталі, рада, що завітали! 
