[i][b]Не забувай кохання вічноюне,
«Люблю»,- на вкритому сльозами склі.
Нехай бринять цього кохання струни,
Хоча роки пройшли вже чималі.
Зі мною поруч вічнотепла злива,
А в ній до нитки змоклі я і ти.
І почуттями тими я щаслива,
Продовжую їх в серці берегти.
Той вічнотихий та чарівний вечір
Занурить серце в чистий зорепад,
Поверне він усе з тії далечі,
Куди роки замріяні летять.
Хай виринуть стежини ті космічні
і зорями коханим вкажуть шлях.
Бо почуття такі глибокі - вічні,
Нам не сховатися від них в своїх далях.
Та знов серед ялин вічнозелених
Наш промінь серця, що в роках не згас.
Мов усміх сонця ти ідеш до мене,
А хвиля почуттів – змиває час… [/b][/i]
(Фото- інтернет.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881310
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2020
автор: Білоозерянська Чайка