Максимум зусиль, максимум дотиків,
Ціль - в центр мішені попасти дротиком,
Запах дощу в провітреній кімнаті,
Як дощ падати і зникати,
Солодкі слова розтанули,
Ми двоє ситі обманами,
Наша любов ще один обман,
Разом ми: я сама з тобою і ти зі мною сам.
Скажи лиш одне…
Які були почуття твої?
З кришталю й ти боявся не розбити?
Чи з бруду, що хотілось швидше змити?
Я сама знаю відповідь -
З ілюзії про одну любов на все життя,
Це не лише твоя помилка, а і моя.
Вечори без мене, те що тобі бажаю,
І мені теж саме бажаєш, я знаю
Розігнатись і розсипатись попелом
В твоїй попільничці, це все, що лишилося від ангела,
Нарядна я, сама у порожній кімнаті,
Ми як дві точки в замкнутому квадраті,
Дні на підвіконні з чашкою кави,
Щоб забути все те, що було між нами
Скажи лиш одне….
Дякую, Олеже, правильно! Головне не зупинятись! Але чому коли відпочиваєш в цьому русі "вперед", те "болюче", що позаду "колить" однаково?!
Ну, добре, це я щось задумалась...
Воно колить і буде колоти, але с кожним разом все менше і менше) головне не ставати на ті самі граблі, при цьому треба усвідомлювати, що колить: образа, заздрість...... , чи співчуття, милосердя.... ! Якщо друге по переліку, то Ви на вірному шляху! Рано чи пізно Ви дійдете до того ...Щось я теж задумався)))