Дивно. Писати тобі листів я не дуже вмію. Ніколи цього не робив. Поет з мене теж не дуже. Прозаїк я напевне.
Але й ніколи я не зазирав у твої очі так глибоко і довго. Може й не треба було. Я не уявляв собі їх глибину. Ось і втопився. Але в житті завжди таке є. Знаєш, що не треба, але робиш.
Легше напевне втопитись по справжньому. Як починаєш думати про всі обставини, знаходиш, що ситуація - гірше не придумаєш. Як в мене, так і в тебе, і загалом в нас.
Думаю, що все пройде. З часом. Бо з часом все проходить. Тільки мені не хочеться. Бо в твоїх очах дуже приємно тонути.
Я десь розумію, що ти про мене уявляєш. Ну може це все так і є. Ти насправді унікальна людина в моєму житті.
Мені все подобається. Ти мене розумієш, і думаю що я тебе теж. Ти неповторна. І завжди з тобою добре. Навіть тоді. Був тоді гарний вечір. Цікавий, як на мене. Знову ж таки - унікальний.
Звісно, ти будеш в шоці. В тебе є плани на життя. Ясно, що мене там немає. І тебе не було в моїх. Хочеться розсмішити Бога, і зразу могли б дізнатись , чи він існує...
Не знаю, що за вітер дмухнув, чи змінилось магнітне поле, чи ще щось. Може тому що ти мене торкнулась. Твоя енергія притягує.
Погляди на життя, достатньо різні, і достатньо близькі. Так має бути, це історія підказує. Ми могли б, якщо захочемо....
І Це було завжди. Тепер я це відчув. Тільки я не розумів чи не міг. Тепер все розумію і можу. Тільки мабуть пізно. Але не здамся.... Життя одне так чи інакше...
І все ще попереду...
