Зізнайся, ти влітала у вікно,
Ступала по холодному карнизу
І чи бувало... просто - все одно,
Що буде там, а що лишила знизу?..
А чи хотіла доторкнутись пліч,
Коли не мала права привселюдно,
А чи втікала в босу грішну ніч,
Утоплену в принадливі малюнки?..
Пила нектар спокусливих речей,
А мліла від дозрілого колосся,
Де нотами бринів солодкий щем
І падав у небес глибоку просинь?..
Ти чула шепіт п'яного дощу,
Який стікав по листю важко сріблом
Аж поки зовсім зморено ущух -
Розбив останні краплі дрібно-дрібно?..
Мені ж... не важко пригадати цвіт,
Бо так тоді надихалась любові,
Що завмирає досі білий світ
В моїй душі, у серці, в моїм слові...
- - -
Чудовий вірш, Наталочко!!!
Мені ж... не важко пригадати цвіт,
Бо так тоді надихалась любові,
Що завмирає досі білий світ
В моїй душі, у серці, в моїм слові...
Дякую Вам, Ярославе!!! 
Дякую вам щиро і навзаєм!!! 
Лірично, чуттєво! 
Отримала насолоду від прочитаного. 
