|
Застелю, я квітами дорогу,
По ній завжди, буду йти по житті,
Не забуду стежинки додому,
Промайнули, ті роки молоді.
Немов з сонцем, я розмовляю,
Між ромашок, квітнуть волошки,
Собі вкотре, сама докоряю,
Вибач мамо! Спізнилася трошки.
Сивиною прикрашені коси,
Чи пізнаєш мале своє чадо,
БосонІж, де іскрилися роси,
Ти несла, на руках мене радо.
Притуляла. так ніжно долоні,
Щоб зігріти й вдягала беретик,
Як вмить боляче, сльози солоні,
Нарву любая, квітів букетик.
Ти далеко, лише чорнобривці,
Ми з тобою, їх разом садили,
В саду радість, сунички в травичці,
Того року, так славно вродили.
Тож дала, крила і відпустила,
Ось посиджу, я тут біля тебе,
Знов згадаю, ти мене любила,
Як сховати жалобу та треба.
Застелю, я квітами дорогу,
А вздовж неї, трава сріблиста,
Не забула рідного порогу,
Так шкода́ та стежина зароста.
06.08.2017р
ID:
795331
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.06.2018 11:19:44
© дата внесення змiн: 24.03.2024 07:47:01
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
