Хотів почути, як кохає,
Що відчуває те що й я,
Та лиш почув: Дарма страждаєш,
Не вільна я... І не твоя!
Остигла лава від любові,
Мов віск холодний на руці,
Химерні ж віпери неволі
Слова нашіптують мені:
Візьми взамін коханню, муки
І до Голгофи понеси,
Бо ми твоїй любові всюди
Перешкоджатимемо йти!
Ти будеш лаятись…Страждати.
Ти будеш плакати ві сні...
Та зможеш зважитись пізнати,
Життя без мук і почуттів.
І житимеш тоді спокійно,
Хай мрія в небесах згорить,
Ти напиши лиш добровільно,
Що відмовляєшся любить…
Забути очі з щастям грішним?
І трепіт дотиків руки?
Я ж бачу образ її ніжний,
Хоч розум й каже - не люби...
Я сперечаюся з думками,
На роздоріжжі кожен час…
А відстань довша лиш з роками
І прірва глибша поміж нас.
Та я своїй меті не зраджу
Всі перешкоди обійду,
Бо все ж надіюсь, що кохає…
Нехай й не так, як я люблю.
хто знає, як воно насправді...
